Викрадення дітей - це злочин, який відбувається з лякаючою регулярністю. І часто це стосується батьків. Інколи мати, яка народилася в Україні, не може адаптуватися до нового життя за кордоном і повертається в безпечну рідну Україну, взявши з собою дитину без згоди батька. Або розлучення пішло не так, і мати забрала дитину назад в Україну, незважаючи на ухвалу суду, яка надає батькові право на побачення. У будь-якому випадку домашнє викрадення дитини – досить поширена подія, яка тягне за собою кримінальні наслідки для батьків-порушників.
За загальним правилом, на підставі повідомлень Інтерполу про зникнення дітей та викрадення батьків має діяти Українське бюро Інтерполу при МВС України. Ця інформація про ордер також надається Державній прикордонній службі України. На жаль, національного координаційного органу з таких пошуків немає. Державна виконавча служба Міністерства юстиції України виконує відповідні судові рішення в кожному конкретному випадку, а судова виконавча служба залучає інші відповідні органи, такі як місцева міліція або служби у справах дітей. Вся система є досить бюрократичною та непередбачуваною, і часто дуже мало робиться для повернення дитини батькові-іноземцю.
Водночас 1 вересня 2006 року в Україні набула чинності Конвенція 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, яка має дві важливі мети: забезпечити швидке повернення дітей, протиправно вивезених або утриманих у будь-якій країні-підписанті, а також забезпечити дотримання прав батьків на опіку та доступ до своїх дітей згідно із законодавством однієї країни-підписанта в інших країнах-підписантах. Судові рішення щодо батьківської відповідальності, доступу та контактів приймаються з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Батьки, чиї діти були викрадені або утримані в Україні, повинні звернутися до Управління у справах дітей, щоб подати петицію відповідно до Гаазької конвенції про викрадення.
Загалом одного з батьків або законного опікуна попросять надати наступне:
- Форма заяви: центральний виконавчий орган прийме заяву іноземною мовою, але вона потребує перекладу для подальшої обробки. Для пришвидшення розгляду заяви перед подачею пакету заяв рекомендується отримати переклади, які мають бути завірені для прийняття українським судом.
- Оригінали або завірені копії свідоцтва про народження дитини, свідоцтва про шлюб її батьків і рішення про розірвання шлюбу, якщо це необхідно.
- Завірена копія рішення про опіку, чинного на момент вивезення дитини в Україну, або копія державного закону, який встановлює право на опіку, та будь-які угоди щодо опіки чи доступу.
- Форма авторизації, що дозволяє центральному виконавчому органу працювати над вашою справою про викрадення дитини батьками. Незважаючи на те, що дозвіл потерпілого батька міститься як у заяві про повернення дитини в Україні, так і в формі запиту на доступ до дитини, рекомендується, щоб цей дозвіл був розміщений на окремій сторінці, щоб його можна було надалі використовувати в суді як окремий документ.
- Фотографії дитини та батьків-порушників.
Після того, як Міністерство юстиції отримує заяву, воно вживає заходів для встановлення місцезнаходження дитини та батька-порушника, звертається до місцевих органів влади для організації зустрічі для спроби добровільного повернення дитини та домовляється з місцевим відділом у справах дітей (службою опіки та піклування) для перевірки умови проживання дитини. Якщо батько-порушник відмовляється повернути дитину, справа передається до суду. Рішення місцевого суду може бути оскаржено в будь-якому загальному апеляційному суді, який може бути оскаржений у Верховному суді.
Відповідно до закону, справа має бути завершена протягом двох місяців з дня подання заяви. У рідкісних випадках це може бути продовжено за рішенням суду ще на один місяць. Апеляції тривають до трьох місяців. На практиці середній час розгляду гаазьких справ становить шість місяців і більше.
Батьки або законні опікуни можуть подати заяву на доступ за Гаазькою конвенцією, таким чином прагнучи забезпечити дотримання прав на побачення відповідно до Гаазької конвенції про викрадення. Крім того, права доступу визначаються органом опіки та піклування та/або місцевим судом у рамках рішення про опіку. Державна виконавча служба Міністерства юстиції України забезпечує виконання судових рішень, включаючи право на побачення. У разі потреби виконавча служба залучає інші відповідні органи (наприклад, місцеву поліцію чи служби у справах дітей).